Локшина швидкого приготування. Що ще ми про неї не знаємо?
Поширеність і популярність локшини швидкого приготування сьогодні вражають. Її полюбляють студенти, оскільки це доступний і простий у приготуванні продукт, туристи беруть її з собою в походи, а офісні працівники за п’ять хвилин можуть приготувати поживний обід на швидку руку. Проте цей продукт, з одного боку, має багату історію, а з іншого, оточений найбільшою кількістю стереотипів і лякаючих помилкових уявлень.
Локшина швидкого приготування за своєю суттю – це попередньо зварена, обсмажена в олії та/або висушена гарячим повітрям пшенична вермішель, яка повністю розм’якшується всього за кілька хвилин після заливання окропом. У пачку з локшиною додають пакетик приправи, іноді олію або сушені овочі.
Додаткова інформація: “Історія та види макаронних виробів“
Трохи історії та статистики
Після Другої світової війни, з метою запобігання голоду, в Японії діяло суворе нормування продовольчих ресурсів, а нестачу рису компенсували великим обсягом імпортної американської пшениці, з якої виготовляли локшину та продавали в зруйнованих містах, щоб нагодувати нужденних. Японський підприємець тайванського походження Момофуку Андо, побачивши довгі черги голодних людей, які терпляче чекали на локшину, надихнувся ідеєю винайти локшину, яку можна було б швидко й легко приготувати вдома. Спостерігаючи за тим, як його дружина готує темпуру, він зрозумів, що смаження у фритюрі не тільки готує їжу, а й випаровує воду. Він усвідомив, що це ключ до створення локшини, яка готується всього за дві хвилини, але не розмокає і не черствіє на полиці. І 25 серпня 1958 року його компанія Nissin випустила на японський ринок Chicken Ramen, локшину зі смаком курки. Цей смак було обрано не випадково, а тому, що курка не викликала заперечень щодо харчових обмежень у жодній релігії. А в 1971 році з’явилася Cup Noodle, локшина прямо в стаканчику, яку можна було заварити без будь-якого посуду.
Цікаво, що Андо винайшов свою локшину у 48 років, за словами компанії, їв її щодня і дожив до 96 років. А в 2005 році було випущено спеціальну серію рамену (локшини), призначену для вживання в умовах невагомості. Згідно з опитуванням, проведеним у Японії в 2000 році, локшину швидкого приготування назвали головним японським винаходом XX століття, при цьому караоке посіло друге місце, а винахід компакт-дисків лише п’яте.
В Україні локшину швидкого приготування часто називають «мівіною». Історія цієї назви та бренду теж незвичайна. У 1995 році харківська корпорація «Техноком», заснована в’єтнамцем Фам Нят Вйонгом, почала продавати вермішель під назвою «Мівіна». Цей продукт став популярним, завдяки чому так почали називати будь-яку локшину, яку заварюють окропом, незалежно від виробника. Завдяки «Мівіні» її засновник став першим доларовим мільярдером В’єтнаму, а в 2010 році компанію придбала Nestlé приблизно за 150 мільйонів доларів.
Повномасштабна війна змінила й цю історію. Харківську фабрику закрили 24 лютого 2022 року, а 400 тонн готової «Мівіни» роздали мешканцям міста та військовим. Пізніше Nestlé побудувала нову фабрику в Смолигові на Волині. Сьогодні ринок локшини швидкого приготування сегментований, на частку «Мівіни» припадає лише 19%. При цьому 80% українців віддають перевагу недорогій локшині в упаковках, у великих містах дедалі частіше купують стаканчики та миски, а молодь захоплюється імпортною корейською, китайською та тайською локшиною.
Якщо говорити про світові обсяги споживання локшини, то у 2025 році світ з’їв 124,21 мільярда порцій. Перше місце за загальним обсягом посідає Китай разом із Гонконгом (43,27 млрд), далі йдуть Індонезія та Індія. У Європі локшини їдять помітно менше, але інтерес до азіатської їжі зростає.
Додаткова інформація: “Термін придатності продуктів харчування. Не викидайте їх“
Як виготовляють локшину
Виробництво майже повністю автоматизовано. Борошно змішують з водою та лужними солями, карбонатами калію й натрію. Саме вони роблять локшину пружною та надають їй жовтуватого кольору. Потім тісто розкатують валками у тонку стрічку й нарізають спеціальними ножами. Хвиляста форма з’являється не заради краси, так локшина не злипається й швидше заварюється. Потім хвилясті стрічки проходять через парову камеру при температурі близько 100 °C. Крохмаль желатинізується, і продукт стає практично готовим до вживання. Після цього локшину розрізають на брикети й видаляють з неї вологу одним із двох способів: обсмажують у маслі або сушать гарячим повітрям. Смажена локшина виходить жирнішою, сушена легшою. Наприкінці брикети охолоджують і пакують.
Додаткова інформація: “Підсилювач смаку ГЛЮТАМАТ НАТРІЮ“
Міфи та правда
Найпоширеніший міф стверджує, що локшину покривають воском, щоб вона не злипалася. Це неправда. Фахівці пояснюють, що локшина не злипається завдяки тому, як її нарізають, пропарюють і обсмажують у звичайній олії.
Другий поширений страх стосується глутамату натрію, який нібито є отрутою. Насправді глутамат (E621) – це дозволений підсилювач смаку. На сьогодні не існує переконливих доказів шкоди для людей, які його вживають. Безумовно, варто враховувати індивідуальну непереносимість і розумно вживати продукти, що містять глутамат. Адже «все – отрута, все – ліки, і те, і інше визначає доза» (Парацельс).
А ось що справді правда, так це величезна кількість солі. Це головна проблема локшини. Одна порція зазвичай містить від 3,8 до 5,5 г солі. При цьому Всесвітня організація охорони здоров’я радить дорослим споживати не більше 5 г солі на добу, причому з усією їжею за день. Виходить, що одна пачка може покрити добову норму, а іноді й перевищити її.
Правда й те, що включення локшини швидкого приготування до свого раціону на постійній основі – це погана ідея. Масштабне дослідження в Південній Кореї показало, що у жінок, які їли локшину швидкого приготування хоча б двічі на тиждень, ризик метаболічного синдрому (поєднання надмірної ваги, підвищеного тиску, цукру та холестерину) був на 68% вищим. Автор дослідження, професор Гарварду Френк Ху, не бачить проблеми, якщо їсти локшину раз чи двічі на місяць. А от кілька разів на тиждень, на його думку, уже забагато (Harvard T.H. Chan School of Public Healthharvard).
І нарешті, особливо гостра локшина з високим вмістом капсаїцину (хімічна сполука (алкалоїд), що міститься в різних видах стручкового перцю) може бути справді небезпечною і спричинити гостре отруєння. До того ж глютен, що міститься в пшеничній локшині, категорично протипоказаний людям із целіакією, а тому їм варто обирати рисову локшину.
Додаткова інформація: “Тест гірчиці…“
Як вибрати правильну локшину та зменшити її «некорисний» вплив
Перегляньте склад і знайдіть вміст натрію або солі. Якщо на упаковці вказано вміст натрію, помножте його на 2,5 і отримаєте кількість солі. Шукайте позначки «несмажена» або «сушена гарячим повітрям», у такій локшині менше жиру. А щоб перетворити пачку локшини на повноцінний обід, слід додавати лише половину пакетика приправи, що зменшить кількість солі, а також варто додати білок (варене яйце, шматочки курки, тофу або креветки) та овочі (зелень, моркву, пекінську капусту, шпинат, горошок або кукурудза), що зробить страву ситнішою та збалансованішою. Є ще одна хитрість, яка дозволить зменшити вміст жиру. Залийте локшину окропом, зачекайте хвилину, злийте воду й залийте свіжою, і не допивайте бульйон, оскільки більша частина солі залишається саме в ньому. І, звісно, не розігрівайте пінопластові стаканчики в мікрохвильовці, краще перекладіть локшину в керамічну миску.
Додаткова інформація: “Тест томатної пасти“
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що локшина швидкого приготування не ворог, але й не суперфуд. Це простий і зручний продукт, якщо вживати його час від часу, а якщо додавати менше приправ та додавати яйце з овочами, вона цілком може стати частиною нормального раціону.
