Історія та види макаронних виробів

Локшина не знає ні точного місця, ні точної дати свого народження, але легенд з цього приводу чимало. І навіть те, що найдавніший з відомих людству рецептів з локшиною – курка з вермішеллю – записаний китайцями 3000 років тому, ще ні про що не говорить. Локшину могли знати і в інших куточках планети. За свідченням Арістофана, стародавнім грекам макаронні вироби теж були відомі. У своїх комедіях він описує бенкети, на яких подавали щось на зразок пельменів: «мішечки з локшини, наповнені іншою їжею». Однак греки їх не варили у воді, а смажили.

У найпоширенішій легенді про локшину згадуються Китай і один з найцікавіших історичних діячів – Марко Поло (1254-1324). Цей мандрівник, який об’їздив півсвіту, в 1295 р. повернувся з Китаю в рідну Венецію і привіз з собою китайську вермішель. З цього нібито і почалася тріумфальна хода макаронних виробів по Італії. Однак існує цілий ряд вказівок на те, що макаронні вироби в Італії на той час вже були відомі. Судячи з усього, ще етруски вміли готувати типове італійське макаронне тісто: на всіляких рельєфах і фресках, знайдених в гробницях в Черветері і відносяться до IV століття до нашої ери, можна розрізнити качалку і колесо, схожі на ті, якими ще сьогодні користуються для розкатування свіжого макаронного тіста. Однак не варто ходити так далеко: за свідченням літописного джерела, близько 1000 р., тобто задовго до Марко Поло, італійські лікарі прописували хворим на туберкульоз «легкий бульйон з курки з вермішеллю». Та й старі кулінарні книги підтверджують, що до часу Марко Поло «паста» вже була відома італійцям. Звичайно, ніхто не сумнівається, що початок тріумфу і поширенню макаронних виробів в Європі, а згодом і в Америці, було покладено в Італії.

Перша макаронна фабрика відкрилася в 1740 р. в Генуї, яка в XVIII столітті стала центром італійської макаронної промисловості. Важливу роль при цьому відігравав порт, адже в самій Італії пшениці вирощувалося мало. Її привозили до Генуї з Росії, а пізніше – з Канади, що, до речі, дозволяло місту контролювати торгівлю зерном у всьому Середземномор’ї.

З заходом економічної могутності Генуї «макаронною» столицею Італії стало місто Неаполь, проте з початку XIX століття всюди в Італії почали виникати макаронні мануфактури, а приблизно 100 років по тому відкрилося і промислове виробництво.

Між іншим, серед шанувальників макаронних страв є і королівські особи: палкою їхньою прихильницею була Катерина Велика. У неї на службі перебував італійський кухар Франческо Леонарді – автор знаменитої куховарської книги. А у англійської королеви Єлизавети II навіть у найурочистіших випадках на стіл подають запечену локшину з маслом і сиром.