Пліснява як засіб боротьби з пліснявою

(Mould as a means to fight against mildew)

Плісняві гриби роду Aspergillus, колонізуючи сільгоспкультури, можуть синтезувати смертельно небезпечні токсини. Фітопатологи запропонували ефективний метод боротьби із цією загрозою.

Афлатоксини – біологічні отрути, що виробляються деякими пліснявими грибами, – становлять серйозну небезпеку для здоров’я або навіть життя людини, якщо потрапляють у продукти харчування або корм для худоби та птиці.

А уникнути цього дуже непросто: ледве на полі, засіяному кукурудзою, пшеницею або соєю, рослини досягають тієї стадії розвитку, коли перше відмерле листя падає на землю, на цьому субстраті відразу починають розмножуватися плісняві гриби, які зазвичай мешкають у верхніх горизонтах ґрунту. У теплому та вологому кліматі з одиничних суперечок стрімко утворюються значні колонії.

Підступні аспергіли
Щоправда, більшість цих грибів не завдають скільки-небудь помітних збитків сільському господарству, оскільки є слабопатогенними. Але є серед них один рід – Aspergillus, – представники якого синтезують згадані вище отрути. Найпоширеніший вид таких грибів – Aspergillus flavus: власне, від його назви і походить слово А-fla-toxin, яким сьогодні позначають мікотоксини, що виробляються ним і його близькими родичами.

Американський фітопатолог Пітер Котті (Peter Cotty), професор Аризонського університету в Тусоні, пояснює: “Про цю групу грибів не скажеш, що вони відіграють важливу роль у розкладанні живої органіки. Вони можуть утворювати колонії лише на поверхні здорових рослин, практично не завдаючи їм шкоди. Але те, що вони синтезують. “Серйозний” означає в даному випадку “дуже небезпечний”. Тим більше що ці мікотоксини не мають ні кольору, ні запаху, ні смаку.

Афлатоксини смертельно небезпечні
У врожаї, зібраному з поля, колонізованого грибами роду Aspergillus, обов’язково містяться отрути, що виробляються ними. Чим тепліше і вологіше клімат, тим вищий рівень вмісту токсинів. Крім того, оскільки ці токсини присутні і в суперечках, що переносяться вітром, у тих регіонах, де широко розвинене землеробство, відзначається значна зараженість повітря.

Таким чином, у багатьох південних штатах США ризик отруєння афлатоксин досить високий. Для гострого отруєння характерні нудота, блювання, судоми, непритомність, а доза отрути, що перевищує один міліграм на кілограм живої ваги, може виявитися смертельною. Найчастіший, але не менш небезпечний випадок – хронічне отруєння, викликане надходженням в організм малих доз афлатоксинів протягом тривалого часу. Воно гальмує зростання дітей, послаблює імунну систему та суттєво підвищує ризик раку печінки.

Цвіль пресені різниця
Професор Котті та його колеги чудово розуміли, що проблему цвілевих грибів на безкрайніх американських полях навряд чи вдасться вирішити за допомогою фунгіцидів, а тому відмовилися від хімікатів та зробили ставку на інший підхід.

“На цю ідею нас навели деякі з досліджень, виконаних раніше, ще в 80-х роках. Ми тоді виявили, що різні види аспергіл синтезують дуже різні кількості афлатоксинів. Одні виробляють надзвичайно багато отрути, інші ж – майже нічого, – говорить вчений. – Крім того, ми дійшли висновку, що низький рівень виробництва б їх менш успішними в еволюційній боротьбі, ніж більш отруйні види.

В Африці проблема гостріша
Ця концепція виявилася напрочуд успішною. За словами вченого, при своєчасному внесенні на засіяне поле нешкідливих різновидів цвілевих грибів у зібраному врожаї нерідко виявляється на 90 відсотків менше афлатоксинів, ніж раніше. У США метод швидко отримав визнання і сьогодні застосовується дуже широко, для багатьох фермерів він став майже рутиною. Але проблема афлатоксинів аж ніяк не обмежується територією Америки.

“Майже вся Африка відноситься до зони субтропічного клімату, а він сприяє широкому поширенню пліснявих грибів, – говорить колега професора Котті фітопатолог Джозеф Атенкенг (Joseph Atehnkeng), експерт Міжнародного науково-дослідного інституту тропічного сільського господарства (ІТА). я, чи то соя, кукурудза чи земляні горіхи, продається на місцевих сільських ринках, де, звичайно, ніхто якість продукції не контролює і на наявність афлатоксинів її не перевіряє.

Проект Aflasafe
Професор Котті і Джозеф Атенкенг ось уже кілька років спільно працюють над міжнародним проектом Aflasafe, мета якого полягає в адаптації методу, який так добре зарекомендував себе в США, до африканських умов. Результатом цих зусиль став однойменний продукт на основі вареного насіння проса, що служить субстратом для нешкідливих різновидів аспергіл. Якщо африканські селяни будуть, наслідуючи посібник із застосування, вносити “афласейф” на свої поля, вони зможуть знизити вміст афлатоксинів у врожаї до рівня, досягнутого сьогодні в США. Це довели випробування, проведені у дев’яти країнах континенту.

Вже найближчими місяцями в Нігерії має вступити в дію перша установка з виробництва “афласейфу”. Але успіх усього проекту, звісно, ​​залежатиме, передусім, від того, чи вдасться фітопатологам переконати місцевих селян, що “вчинка варта вичинки”.

Володимир Фрадкін
DW.de